Щойно делікатно нагадала шефу про Миколая і що ніяких подарунків під столом я зранку не знайшла. Подарував олівець. Потім пішов до себе в кабінет і повернувся з шоколадкою. Знає ж ключик до мого серця. Прийшлося чмокнути його. В щочку, по-дружньому, звісно)))))

Сьогодні зранку залітаю я у ліфт, нічого не бачу, не чую, бо, як завжди, запізнююся. Натискаю на кнопку, двері повільно так зачиняються – вони тут на диво повільно зачиняються, аж зло інколи бере. Натискаю кнопку, дивлюся в дзеркало, щоб привести себе до ладу – разів п'ять по дорозі ледь не гепнулася через цю ожеледицю, і тут бачу у дзеркалі жінку – років так 40, огрядна, чепурна, гарно вдягнена, але щось таке трагічне проглядається в обличчі. І дивиться на мене так уважно. Ну я не звертаю уваги – дивиться то й дивиться. Власне, подивитися є на шо. Аж тут вона:
– Ох, дівчино...
Я мовчу – хто його знає, до мене вона чи так, у простір. Поправляю зачіску.
– Хочете я вам по руці поворожу. Я хиромантка, – каже.
Ну якби це було на вулиці, а не у шикарному ліфті бізнес-центру, я б напевно відморозилася, я не довіряю циганкам, а тут просто знизила плечима:
– Мені ворожили, нічого цікавого не знаходили, – кажу.
– Ей ні, красуне, я особливий дар маю. От дайте руку, – і сама бере мою руку.
«Хай дивиться, – думаю. – Слава богу, вчора манікюр зробила.»
А вона починає розглядати руку, хитає при цьому головою, щось там одними губами шепоче собі під ніс.
– Що, так усе погано? – іронізую.
– Скільки тут у вас ліній! Скільки всього! Не на одне життя вистачить. Ось дивіться – бачите оцю?
– Це лінія життя, – кажу. Хто ж цього не знає у наш час?
– Саме так! Але бачите яка вона у вас пряма, стрімка. А скільки на ній дрібніших ліній?
– Ага, – кажу. – І що це означає?
– Кожна – це подія, історія. А навіть маленької історії достатньо, щоб було життя. А у вас тут їх десятки! Багате у вас життя, ох, багате буде!
Ну тут я засміялася. А тут якраз ліфт зупинився на нашому поверсі. Я обережно руку вивільнила.
– Дякую, – кажу. – Мені вже виходити треба.
Я тут подумала – може, це Миколай переодягнений був? Тоді я чесно скажу – я не проти, хай буде багате життя.

Ох і день. Все швидко-шидко. Не день, а перегони. От що значить бути повністю зайнятою :) І слова сказати ніколи. :(

Так, поки на вулиці ще не зовсім темно, тікаю :)))
Бережіть себе, і не хапайтесь за всю роботу одразу! :)

А сніг потихесеньку-помалесеньку починає вкривати чорний пейзаж за вікном :)))
І на душі вже не так сіро і моторошно!
Даєш лапатий! :)

Люблю калькулятори з великими кнопками!
Не розумію, як можна рахувати калькулятором, що є в комп"ютері? Він же жахливо незручний!
А ще я люблю чорний чай з бергамотом і круасанчики. Нічого краще для підняття настрою немає :)))

Я оце подумала, що ми живемо в найкращій на світі країні! В нас є все: плодюча земля, красиві і одночасно розумні люди, до того ж найпрацьовитішіі найталановитіші, а ще в нас найкращий на планеті клімат (мало країн можуть похизуватись гарячим літом і холодною, сніжною зимою)!

І де обіцяний нашим любим гідромецентром сніг? Де я вас питаю?! Де цей приємний хрускіт під ногами, де новорічний, не кажучи вже про різдвяний настрій? Я вимагаю снігу! Білого, пухкого, холодного снігу!
Всім добрий ранок :)))

Так, я вже тікаю, всім гарно допрацювати. Будьте слухняними! :)))

Я розумію, що з мене емоції сьогодні так і сиплються, але нічого не можу з собою поробити – хочеться ділитися всіма враженнями!! Обіцяю, що це останній пост сьогодні))))) Просто крім кафе у нас ще є й магазинчик, де продаються смачнєнькі десерти. Оскільки сьогодні можна сказати свято, не витримала і порадувала себе профітролем з ананосом і ківі))))))) Все, мовчу))))))

Суп-харчо, овочі, деруни і морква по-корейському!!!
Зараз чайку, і я готова до трудових звершень!

Головбух сказала, що в нашому корпусі є непаганий ресторанчик домашньої кухні. Так що Оксанка без гаряченького сьогодні не лишиться.
Що не кажіть, а обід - це одна з найголовніших складових продуктивної роботи :)))

Тут швидкісний ліфт! Аж серце заходиться, так швидко він рухається!!)))))

А який тут туалет!))))) Палац просто :))))))))

Все-таки, дечого в офісі бракує. Немає мого улюбленого факсу – він був неймовірно зручний, все практично сам робив, сиди і байдики бий – він сам усе відправить, передзвонить. І навіть скаже «Натискаю Старт» (жартую звісно))))) І плоттера немає. Це мене менше турбує, хіба що звикла, що він стоїть у кутку, такий самотній, ніхто його не любить, не користується:( Але переваг у новому офісі все одно більше!!!

Чомусь не працює одна з моїх найулюбленіших ком"юніті - kokhannia_ua :(((

Боже, чому так холодно? Це не опалення, а знущання! Так я і в бурульку перетворюсь :(

А-а-а-а! Кактус! Він теж пережив цей жахливий місяць!!!!